Після глибокого занурення
уже не ковзають поверхнею.
Після самотнього походу
вже не змагаються на швидкість.
Якогось дня ти зацікавишся
не смертними, а – більше – мертвими,
якогось дня, мов черепаха,
зневажиш виглядом і видом…

Щоб жити довго, треба вижитись,
щоб жити мудро, треба випектись,
поміж вдиханнями і видихом
останньому любов віддати.
Якогось дня над джерелом твоїм
збереться хмара, важко й випукло,
і попливе в неситий ирій,
щоб там
   дощами проростати.

Земля незнана – та, що стоптана.
Земля непізнана – відштовхнена.
Вершок на вимерзлій поверхні,
не пущений у ріст, – всихає.
Засипана криниця краплею
проб’є глибини
      і потоками
стече до центру –
         а ядерна
вода уже не замерзає…