Не дивуйся (дивуйся!), коли прочитаєш знов
мої сповіді. Це – не лист (той останній був, в травні).
Ти співаєш краще від Стінга, знаєш багацько мов,
отже це – захоплення учениці, що знала тебе удавні.

Це – якась незвична, позаеротична жага,
можу з іншим кохатися, бути смішною, дурною –
ревнувати, страждати, ділити шматок пирога...
А проте, після смерті я б хотіла бути з тобою.

Це – любов, від якої тікають кудись на той світ,
крають вени, стрибають униз головою,
пишуть п’єси-повчання нащадкам у рід і рід...
Після смерті хотіла б я бути тільки з тобою.

Там хіба є так само дощі, Москівшина, шлях
у неділю до залів, де всюди – самі приїжджі,
де тривають безвічно і мають шалений аншляг
„Reinman”, повітряні змії та „Останнє танго в Парижі”...