1

В сім років я літала з абрикоси,
Що на причілку буйно розцвіла.
Зміїлися на вітрі довгі коси,
А дітвора кричала:"....ну й діла!.."
Ланцетний подорожник ріс повсюдно,
Не поважали ми бинти і йод.
На Говорова вулиці безлюдно.
Іду із сином. Він несе йо-йо.*
Я згадку -  по стежині карколомній -
Аж тридцять літ, люляючи, несу...
Мабуть, бабуся Настя була вдома,
Хліб випікала чи варила суп...
Я парашут пошила із ряднини.
Аж тричі приземлилася в спориш.
Потому з болем виростали крила.
Понад Супоєм плинула у тиш.


2

Літала!
             Падала - в жита, на руки...
Зірвала з персика відерце груш.
Відшукую правічне і посутнє,
Ціную не смарагди – сяйво душ.
Веду бесіду з аркушем – охвітну.
Зумкочуть думи, як бджолиний рій…
Кривавилась рілля, щоби спісніти.
Круг дворища дитинства – біль-пирій...

Самутіна Тамара, що латала
Після польотів диво-парашут,
Конструктором працює - прочувала.
В сталеві птиці влився її труд.
Між нами – ріки, перегати, села.
Урозліт, врозтіч кинувся народ...
Товаришку згадаю – день весела
Серед напливів ґлею і турбот.


*- іграшка з двох дисків.