камінням стати саду Рьоан-дзі,

п’ятнадцятим, зникаючи від зору,
і навіть подихом не турбувати
Тишу…
а що ж тобі, Акіна-сан,
залишу,
крім тіні, що по колу на Землі
ховається від Сонця день у день?

нічого, крім…
нічого, крім…
нічого

метеликом летіти на Вогонь,

не дивлячись донизу, чи угору,
при цьому розуміти, що –
востаннє...
Акіна-сан, не породи
Зітхання
із горла мовчазного, там де слід
нічий не має бути, крім Пісень!

нічий, окрім…
нічий, окрім…
нічий

не випускати із долонь Танто,

змиваючи ганьбу в ранкову пору
на білий шовк, що вже міняє
колір.
Акіна-сан, забудь усе
поволі,
ніхто не вічний, Пелюсток політ
у пам’яті залишиться лишень…

ніхто, окрім…
ніхто, окрім…
ніхто