*   *   *
Навіть думати не можна.
Ні згадать тебе -  не треба.
Жити так, як ранок кожен
Я колись жила до тебе.

Де занадто – там і рветься.
Думи – в душі.
Душі – нетрі.
Там, де серце – прямо в серце –
Не існує кілометрів.

Там, де очі - через простір,
Не сховатись – поруч завжди.
Не запрошені, а – в гості,
Не хотів ти, не чекав ти,

А вони – перед тобою,
Ними ти уже по вінця,
Будять, вперті, непокоять,
Не лишають наодинці,

Стало простору замало:
Ні повітря, ні свободи.
Я сама себе благала:
«Не пригадуй!»  Не виходить…

Скільки болю, скільки суму –
Не зізнатися нікому.
Ой ви, думи мої, думи, -
Повертайтеся додому…
   22.10.09.