| Свiтлана-Майя ЗалiзнякКнягиня|                            
 Шупті Дмитру Романовичу
 
 
 [i]1
 
 Нарік поет...”княгинею”. Розвага!
 Катма маєтності, худоби, слуг.
 Бурульки зранку відпадали з даху,
 А я на шовку малювала луг...
 Мені метелик сів на бранзолету -
 Злетів з конверта з написом "кредит".
 Люблю село із літ своїх малечих,
 Розсохлі човни, верби край води...
 
 Ні, я не скаржусь на свою житуху.
 Вона... гладенька, як велюр чи плюш.
 Княгиня - з мене – дивна, сивий друже:
 Ген за "палацом" - плац і сто калюж.
 Стара верба - мов сито для проміння.
 Готую полуденок – суне смерк...
 
 - У статках жити я б таки зуміла... –
 Шепчу, смакуючи гречаний мед.
 
 2
 
 Була моя прабабця статковита:
 Обійстя мала, круг землиці тин...
 На жебри Марфу прирекли, під тином
 Впокоїлась сердешна – між ворин.
 Чому дали померти від безхліб’я
 Вдові-куркульці доня і сини?–
 Поглинули одвіт вогні офірні,
 Що пломеніли між обор і нив...
 
 3
 
 Мені б ту землю гріти у долонях!
 Мені б на жорна сипати зерно!
 Стою під хвищами - немов осінній сонях...
 - Потомний час поверне все добро?! –
 Вола єство  - криваво...
 чорно...
 біло...
 У сні відкопую цебро, іржавий плуг.
 Ця персть - моя! Так любо чавкотіти.
 В корсетці Марфи сливи й піч білю...
 | 
 2008 © Свiтлана Залiзняк |