Сергій Татчин21001 в досить-таки мерзотному, рівно дві тисячі сотому, із потойбіччя Місяця /ріжками вниз – пейсатого/, вірша тобі писатиму: хай непоети бісяться! вроками_болем_сказами – більма зірок над базами /конкретизую – сучі!/. як тобі в тому Києві – він мені мозок виїв, і... я за тобою скучив… 2 Київ тепер провінція. повен по самі вінця я /псевдо/глямурних вражень. та, попри щем_лещата.com, перехворів Хрещатиком, Києве – друже_враже! кара ліричним способом /Tatchyn... it is impossible!/: Місяць – до шиї – лезом! вірую в кров_і_тіло! …ця відстань на двох не ділиться, бо у остачі безум. 3 міжособистий вакуум я татуюю знаками і у безмежжя вию! пообіцяй любов мені в місті людської повені, щоб обломився Київ! без варіантів граю я: літери ділять зграєю трагікомічне серце! все, що до тебе складено, пахне вином і ладаном – я без вагань би стер це! 4 ці небеса – недоєні! скіф не чумак, а воїн! і егоцентрично тужить. маю одне пояснення в місті нудьги_й_ув’язнення… Києве – враже_друже! винен у всьому він… і ця… як її… з_Бугу_Вінниця. тільки у кров не всотуй – місто, куди дійти мені /іменем неба_вимені!/ в рік двадцять_сотень_сотий.
|
2009 © Сергій Татчин |