З мого вікна не видно статуї Свободи...
Ніяких інших статуй, втім, також.
Давно не бачив за вікном такої кепської погоди...
неначе на усе життя заліз потворний жук,
і замість течії буття ми споглядаєм
його кудлаті вуса.

Хоч би ж той жук скидавcь на скарабея,
та марні сподівання. У Матфея
Ні слова про жуків. Повернемось до статуй.
Їх бо натицяли в усіх-усюдах стільки,
що в разі чого зібрався б з них сякий-такий народ.
Чимало серед них було б наброд,
та був би люд і знатний -
апостоли траплялись і царі.
Хто пишно вбраний, хто з листком на пузі,
а хтось із фалосом у когось в гузні:
одразу видно з Індії приїхав.

Було би їм не сумно. Цар Давид
напевне б не ганявсь за Голіафом
з пращею, тихо б правив статуєвим людом.
Із ним би сперечалась дівка з блюдом
і тисячею рук. Клялась б: «Я богиня!
І вами маю править». Краще всіх
було б отому з фалосом у гузні.
Його б він, не виймаючи, поклав на всіх,
і в Індію. Додому...