1
пробитий кількома кулями навиліт,
з маренням_про_тебе на денці мозку,
я хилитаюся в ячмінних хвилях,
чоловік із воску.

наліпити б з того воску зо сто свічок!
і щоночі палити в твоє ім’я,
щоб не чути ячменю:
нічо-о-о-о...
нічо-о-о-о-о-о-о-о...
врешті-решт, це нічого, що ти не моя.

2
врешті-решт, це смертельно.

і слива_ніч
/аж перестигла! – липка і чорна!!/
вдосвіта червивіє не мені,
бо мене вготовано в Божі жорна.

3
і це не апокриф – до виднокраю
пришито шматок нічиєї землі.
як тобі мається, коли помирає
чоловік зі слів.

і які ти привласнювала світи
/баден-бадени, вінниці чи ітаки/,
коли кулеметний вогонь засвітив
людську фотоплівку лобової атаки.

4
мені, непричетному, тепер байдуже –
і не тільки те, що вбивало мене,
а й хто кого любить,
чи хто за ким тужить
на найщасливішій із планет!

де і не віриться у сокровенне,
доки не глянеш на все згори.
а там – затискає листами вени
чоловік із рим.

5
український gulfstream протікає степами.
і я вливаюсь до цього потоку,
в той час як Господь ворушить губами,
збираючи зерна зі свого току.

6
та мій глобус в руках твоїх
все ще крутиться!
і на ньому незміряно білих плям!
допоки ніхто із чужих не втрутився,
вклонися моїм ячмінним полям.

хай тобі раюється серед снив,
як ніколи до цього – бо це ж за двох!
я тобі – народжений восени.
ти мені – увічнений status quo.

7
де усе зостається отак як є:
телефони, адреси, міста, краї.
хтось унеможливлює не моє,
а твоє з моїм.

і що тобі лишається – так це прийти,
і смиренно чекати щербату повню,
що  неквапом викотиться
під лейтмотив
імені мого
28
ж
о
в
т
н
я