Лишилися між плес хати - як вата,
Коти на вікнах, в рясці чорний став...
Я бігла в даль - бліду, зеленкувату...
За очеретом гай жалів розтав.

Лет наугад!
                   Скінчився мрій заживок,
Згубився капелюшок у траві…
Біжу до тебе напівстиглим житом...
Ти шлеш навстріч з водою квітня рів.

Мене глибокість сиза не лякає,
Отам, за ровом – твій ведмежий кут.
Перемайну...
                    Як стрічка, в полі маю...

Не бачиш новостворену ріку?

...Твоя дружина опускає дзбанок.
Напій настояний.
                          Вже п’єш його...
                                                 Терпкий?
Змивай з лиця, захеканий коханий,
Оману й звіробою жовтий пил…
І поки буде вільга струменіти,
Оббризкуючи мальви і спориш,
Ти, Вітре, знудиш пречудовим світом,
Як я – тоді, коли штовхнув у тиш.
Помалу-малу пригадаєш клятви.
Я - лиш на сон.
                         Роїться мошкара...

Пливи у Смуток!
                            Згадуй вік смаглявку,
В якої капелюшок відібрав.