Я опишу, мій Господи, все те,
Що відчуває жінка в мить ексцесів.
Я обійдуся без блідих словес.
Був зачин. У персти б мої - експресій!
Я вималюю присмуток і жах,
Змережу біль,
                    жагу,
                            ганьбу,
                                       розпуку…
Але – благаю: хай обійдуть дах
Пандемії, безхліб’я...
                                 Жінки руки
Петлюють кожне зерня, мнуть кунжут…
Ловлю губами перший сніг - лапчастий…
Гризот було достатньо на віку,
Всі  фабули - з буття, без фальші.

Хай буде дім – цитринна цитадель,
Захищена від смерчів,
                                 гроз,
                                          оркану.
Я обійдуся без чужих ідей,
Навчуся бачити крізь призми і паркани.