По всіх неодмінно лишиться… щось,
земля, що всотає собі тіло,
світлинка із сонцем, що вже сіло,
усі, що впізнали й пройшли повз;
сліди на снігу, що до літа зникнуть,
принесені кимось живі квіти,
народжені кимось від нас діти,
кохані, що жити без нас звикнуть;
мовчання про все, що вже не-скажеться,
шкарпетки, що нами не до-в'яжуться,
і друзі старі, що без них змерзнуть;
і скрипка, що там, на антре-солях,
на двох недоїдений пуд солі,
терпкий, недопитий на двох вермут;

така випадкова чиясь згадка...
де брід дерев'яна в селі кладка,
яку я робила. якою ходять.
…колись подарований іншим одяг,
на щастя розбиті чарки, горшки,
метелики-дні, що лежать під склом;
поскладене в білі щільні мішки
нікому не зроблене чорне зло;

колись подарована іншим радість,
поскладена в сіру діряву торбу.

повинно ж лишитись
хоч щось
добре...