Ніка НовіковаЧотири стоп-кадри [1] закидають землею-глиною тінь мою. хто не знає яка холодна зима в раю, той не дасться. а я стою. [раз-кадр] Трохи оцту до сну і на ранок ти янгол білий неначе біль. білий рай тобі п*ять на три і танго з богом що сипле сіль з довгих кіс для ловитви душ у морі сонця на неживця. склянка оцту і ти до ранку ну просто біла дурна вівця. бог твій добрий бо ти по[ху]доба бо він же добрий бо він не лютий. бог твій ставить на тих же коней просто трохи іншу валюту. бог твій знає як розважатись – перевибори війни холери. бог твій просто задумав мати такого смішного як ти дублера на землі. [два-кадр] а колись я неодмінно зникну поїду піду розчинюсь у повітрі у скрипі дверей відкритих у дзвоні храмових люстр, температурному маренні зареві перших морських зірок, хай онімілі пустелі розжарені зважують кожен крок, хай мені ціну складають гілками якими палила ватри, хай мене трави гойдають роками збирають до купи мандри, хай мене плутають з чорним богом богом нічних річок. хай я одна радію з цього свята блідих свічок. колись я неодмінно витру аськи і-мейли адреси, позбудусь мобільного газу світла інших симптомів прогресу. колись я необмінно стану чимось шалено вищім: липою навпіл поділеним червом сном польової миші… [три-кадр] трохи оцту і темні тіні синьо-синьо ляжуть під очі. хтось поплутає дихаєш-ні і ось до ранку зариє точно. я радію свічкам бо знаю білі свічі оплатять гру білим тілом… я ж буду жити вічно доки не помру. [чотири-кадр] Він пасе тебе і здається добрим богом щасливих дурнів. океан у тобі прокисає в клятий оцет а риби в курви. наші пошуки ці банальні не описані досі ведами теоретично ми реальні, практично ще не доведені. [стоп]
|
2009 © Ніка Новікова |