Не думав, що душа так втомиться в дорозі,
Аж не засне ніяк, що й пісня їй болить.
Казала правду всім, та не в смертельній дозі.
Язичниця...
Як їй по-християнськи жить?

Вулкани, храми... ліс... і передсмертні далі.
Осінній космос шпал, що кличе нас до нас.
А ми... хто ж ми тепер? Недопалки печалі,
Яких до самих зір роз’ятрила війна.

Космічну втому душ лікуємо коханням,
До болю сплівши в зойк коріння і крило.
Розмова зір і трав – немов одне зітхання
Над тим, що розцвіло, за тим, що не було.

Йду далі по житті.
Мені порадник – серце.
Парламент, партій сонм – для мене чортзна-що.
Втомилася душа – немов пекельні дверці,
Де ангел перейшов.