А жизнь идёт - без всяких корректур.
И время не выходит из галопа.
Давно уж нет маркизы Помпадур
и высохли последствия потопа.
А после нас, откуда же мне знать,
что за фасоны выберет природа?
Лишь время может всюду успевать,
а мы, спешим в любое время года -
свершать, а то потомки не простят.
Ну, ничего, пусть мы пройдем, как тени -
чтоб только неба голубого взгляд
без устали ласкал земли цветенье.
Чтобы леса не вымерли, как тур,
чтобы, как руды, не иссякло слово...
Ведь жизнь идёт без всяких корректур -
не оставляя шанса нам второго.
Ты не страшись убогости строки.
Прозренья горечь выпей, как лекарство.
Не бойся истин, хоть они горьки,
не бойся обреченья на мытарство.
Людскую душу бойся обмануть -
такого не простят тебе коварства.


* * * Лина Костенко

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
1998p.