Сивий Пес блукав узліссям: Брів, свій клянучи талан... Тут, повз нього, Вовк пронісся - Наче сірий ураган! Згальмував - здійняв пилюку - Повернувся, та й спитав: Чи не той це ти звірюка, Що мене колись порвав?! Пес, хитнувши головою, Так, - сказав,- було колись. Не дружили ми з тобою, Та пощезло те кудись. Буйна молодість та жвавість Відлетіли, наче в дим... От така-то бесталанність - Вік не будеш молодим. А коли не пружні ноги, То, хоч ти на місяць вий, Вже не буде в тебе змоги Працювати, бо - слабий... І тому, хороші люди - Хазяї - сказали: Пес, Йди від нас на всі усюди!.. Тож, не жду тепер чудес. Тю, - сказав йому Вовчисько, - Не тримаю я образ: До самого старість близько Підступає раз по раз. Щоб надіями не снити, Як вже я зустрів тебе - Поможу тобі здійснити, Щось, що горе відведе! Знаєш, я ж не їм малечі - То все казочки людей. Та нехай мені на плечі Ляже й наклеп про дітей: Там, на самім дальнім полі, Хазяї скиртують стіг, А в тіньочку від тополі Спить манюній! Я би міг Вкрасти немічне малятко, А як я струсну його, Голосисте немовлятко Дасть ревучого свого! Всі покидають роботу, Буде лемент до небес - І ось тут-таки турботу, Про дитя, покаже Пес! Ти врятуєш спадкоємця, Станеш гордістю села І твоя біда минеться: Будеш їсти - від стола! Ну то що, пішли герою? Хай вертаються борги. Ми, старий, тепер з тобою Все одно - не вороги... Так і сталося, як Сірий Змалював старому Псу - Люблять всі тепер, без міри, Псу давати ковбасу!.. А наш Пес не забуває Про свого рятівничка: Ковбасу він ту тягає На узлісся, для Вовчка!.. |