Червневий дощ немов перелякався,
Що стільки днів без нього вже пройшло,
Надвечір вчора раптом розридався,
А поночі - ото вже загуло!
То дощ, свою набравши повну силу,
З дірявих хмар, немовби із  бійниць,
По зовсім чорних мурах небосхилу
Стрілив мільйони білих блискавиць.
А небо відгукнулося громами,
Загуркотіло вшир і в глибину...
Неначе хтось вночі під небесами
Почав страшну, небачену війну.
І навіть вітер, вічний забіяка,
Що в бійку лізе кожну зручну мить,
У вікна бився і тоненько плакав,
Просив у дім пустити й захистить.
І вже під ранок дощ, тихенько хлипа,
Пішов, забравши хмари в далечінь...
А що він зробить, літо - завжди літо.
Дощ відійшов - і знову неба синь...