Пробач, що просто я взявся писати,
Перо в звичайне чорнило вмочати;
Якби наваживсь у мозок вмочити,
Надлюдські мав би писання створити,
А що чорнила перу вистачало,
Писати мозком кебети не стало;
Чинив, як люди — всі люди на світі
Папір інкавстом навикли чорнити,
Перо у мозок не пхав із них жоден —
Із того шляху зійти я не годен.
Читай же, прошу, мою ти роботу,
Хоч і нездала, не зменшуй охоту,
Бо, як на мене, твоє я читав би,
Коли б ти взявся і так написав би.
Молись до бога за мене, читачу,
Хай я сі вірші на небі побачу.
За ту молитву дам добру пораду:
Свій гріб згадав я, і ти свій згадуй.