| Свiтлана-Майя ЗалiзнякЛітній дощ| 
 
 1
 
 Вітер свіжим поцілунком
 Розбудив жасмин, тополі,
 Гребінець дістав із клунка,
 Розчесав овес у полі,
 Росні віти двом вербицям
 Допоміг порозплітати.
 Позіхнув:”Пора б спочити
 В лісовій просторій хаті...
 Ще зірву любистку, м"яти...
 Розхитаю дрік і сонях.
 Фланірую тут уп"яте.
 Жде аїр на оболонні..."
 
 2
 
 Тільки Вітер – до порогу,
 Дощ гукає:
 ”У дорогу!
 Виснуть хмари над ланами.
 Лежні... Горечко – із вами...
 Мляві крила залишай.
 Сизі, Вітре, одягай!
 Дощ рясний землі потрібний.
 Ще плету нагайку срібну...”
 
 Вітер крила розправляє...
 В мандри вшосте вирушає
 За плечистим злим Дощем,
 Що виблискує плащем...
 Блискавиць мечі палають –
 А хмарини не тікають.
 
 Вітер стогне і сміється
 (Котить
 м’ячики,
 відерця...):
 „Не юрміться над полями,
 Не мочіть овес, пшеницю –
 А поплачте над садами!
 Запорошив я травицю,
 Бо змітав з доріжок пил...
 Над баштаном кину тканку.
 Ох, дмухнуть забракло сил...
 Я ж збирався на лежанку..."
 
 3
 
 Дощ
 захмар’ям
 походжає,
 Стиха грима-розмовляє:
 „Я відлежав руки, боки.
 Диво: хмари сліз не мали...
 Горобці в димар широкий –
 Чи живий я – зазирали!
 Залишився кінь у стайні.
 Чеберяю нині пішки...".
 
 Плине тканка понад ставом...
 Дощ розлущує горішки...
 
 | 
 2001 © Свiтлана Залiзняк |