На трасі за Сарнами жінку з перерізаним горлом
                      підібрала лише машина швидкої допомоги,
                       що мчала на виклик до села.

                                         



1

Кров струмувала...
                            Даленіли авта...
“Їх жезлом не спити... Що – твій біль?..” –
Стогнали сосни.
                             Бовваніли Сарни...
На глицю з кров"ю
                           падав чорний хліб...

Тікав насильник...
                          Ти його впізнала.
Осяяв пережите зблиск ножа.
Ждучи тебе, в селі молилась мати.
А ти летіла
                        в сяєво
                                        стожар...

2

Серед живих!
                      У житі в"ється стежка...
Ховаєш під кашне огидний шрам.
Достигли сливи...
                            Думка піспить серце:
Вмер чоловік, що лікаря чекав.
Всевишній спас тебе.
                              Десь – Мальта, Сочі...
Не консервуй той ЖАХ, що силу ссе.
Тобі ще сняться водянисті очі
Живих мерців, що мчали по шосе?
Ти їх... пробач. Я знаю, це – нестерпно:
Усіх круг себе втратити умить.
Мене торік притисла до берези
Товпа мисливців. Шрам на дощ болить...
І я тоді стікала – на відлюдді –
Кривавим болем. Вранці ожила!
А ті мисливці, мов хорти, гризуться
За шмат мого лілейного крила.