Матері - Софіі Залізняк



Малюю сон перстом на  полотні,
Минуле - замок, зітканий із тіней.
У неба позичаю голубінь,
А барву росту й зів"ядань - у гілки...

У силі вирішити квестію бурштин.
Якби ж він існував такого кшталту,
Щоб замок перебутого вмістив!
Он як комфортно у смолі комашці.
Час не спотворив бідолахи крил -
Консервував Політ... Митець не схибив!
Вже та сосна давно не крапотить.
Над місцем, де страждала, в’ються риби…

Вдягну браслет...
                         Сімнадцять намистин.
В одній - комаха. Дивна її доля!
Коли дивлюсь на Сонце крізь бурштин -
Стан
       обвіва
                  бриз
                           ери
                                    мезозою…

Полискують гостренькі камінці
Житечних почуттів - химер-мозаїк…
У серці – схови.
                        Скрині, повні днів,
Захищені від трощення - в млі залів..