ІСТОРІЯ СТРАХУ
1.
З-під світла легкої слини, з-під теплих струн
Злітаєш – і ти вже трепет, і ти – вже струм,
Тобі вже корали світять ( у світ дерев ),
Не знати, де стогін…шепіт, де крик, де рев.
Чужинські зіниці мітять
на жовтий лик.
Вона засинає, міфам
згубивши лік.
А сонце кладе волокна, та на живіт…
..Сійся, родися, вгинайся, бісівський плід!
2
Як малиновий кущ. Наче стежка ножа.
В живота - тільки верх. Тільки верх і душа.
Із прозорих прозора. Пожежа. Сльота.
Я - продовження тіні твого живота,
(що собою саме заперечує тінь).
Твоє перше хотіння з усіх нехотінь.
3.
Зверху – і знизу –
дотики дна.
Вузька,
як струна.
Важка,
як труна.
Потерла долоньки:
ніхто не спійма!
Тебе закувала…
А здохла сама.
4.
Блокноти зберу. Амулети. І пил. Хіба
насправді не можу піти на свої хліба?
Хіба не порвати цю павутину їдку,
що смикає розум таємному павуку?
Писати молитву із того ж повітря, що враз
опісля хвороби дає нам пісень …і фраз.
Пробігти металом (свого тонкокрів’я не жаль)
по вигинах літер, по вістрях ночей і жал.
Коли порошинками вкриє долоні гарячий прах,
наллються вагою замки на губах і снах…
Тоді ти зостанешся сам. Роздиратимеш груди, щоб
прийняти найтяжчу з ночей, найживішу з хвороб.
5.
Біографія срібла в розпатланих муках дощу.
Стань…хоча б її хрестиком. Гостро печи і чуй
те, що вчора не слухав. Не дихав. І не торкав.
По терпінню – тривога. По третім – і кров терпка.
І подовша волосся на день. На однісінький скрик.
Стане старшою цифра, що жадібно креслить вік.
Пролетівши усі падіння, розломи, зло,
половину безкрилля, єдине міцне крило…
Закричи їй нарешті в нічну чистоту, в надріз
на блакитному тілі, що бачило тільки низ,
як історія страху стинала стовпи годин.
Приживися розп’яттям. І тихо живи. Один…
6.
Я опівночі рвала слова. Був по TV бокс і бокс.
І привид брав мої руки, і говорив «Не бойсь!
Не боїсь, моя мила. Я - твій маленький страх…»
І носив по кімнаті мене на руках.
І хто винен, що світ – єдиний. Один канал.
Але й там транслюють всілякий кал.
…Щоб озиватись бажанням на кожне «ні»…
Щоб писати так просто, нестримно, та без брехні…-
максимальні удари. Надуті пуза рукавиць.
Ти пиши, не вертайся. На синій екран не дивись.
І десь твій хлопчина заснув. А чи, мо, засина,
ущент надивившись такого… «зерна»…
Я опівночі брала слова. Та губила в рядках.
І було мені тепло. І привид носив на руках…
7.
Так бездумно, безніжно, безбожно…
Хай боронить!.. Та не вборонити…
Я руками кричу до кожного,
хто розриває нитку.
І невже все так безнадійно?
Вам – зашити, Богу – тримати.
А волокна тріщать, радіють
невідступності втрати.
Так живемо, запнувшись брехнею,
біль уклепавши у вічі…
Хто сказав: «ні з ким, як не з нею!» –
той в мільярди разів правіший.
Київ, 18 – 20 вересня 2008 р.
|
