Кіт Мурко
Кіт Мурко – то волоцюга:
Ходить в ліс, до річки в луг,
До сусідів, як злодюга, –
Ну, найгірший із бандюг!

І чому його бабуся
Геть із дому не жене?
Я й сама його боюся,
Щоб не подряпав мене.

Ловить він мишей і часто
В двір приносить пацюків,
А його найбільше щастя –
Всіх навколо бить котів.

Як весна прийде квітчаста,
То Мурко не забува,
Що малесенькі курчатка,
І качатка, й кроленятка,
Й гусенятка, й індичатка –
Це не тільки лиш слова.

– Він хижак, – бабуся каже, –
То й полює, що ж робить? –
І котові рибку смажить,
Що дідусь ходив ловить.

А мені маленьких шкода
Кроленят і пташенят –
В мене із Мурком незгода:
Хай не обража малят!

Дам і риби, і сметани,
І, звичайно, молока –
Тільки хай він перестане
Удавати хижака.

Адже він такий м’якенький,
І пухнастий, і товстий,
Шубку вилиже – чистенький,
Ніби в хаті кіт новий.

На руках клубочком ляже,
Замурчить для всіх навкруг –
Хто тоді про нього скаже,
Що найгірший з волоцюг?