Вона втекла від чоловіка в ніч:
Обридли тумаки. Не чули діти,
На жінку не напав голодний звір.
Як вільна пума, розляглась на вітті...

Та йшов її слідами муж-тиран.
Догнав - і хижо засичав:”Спускайся!
Спочило тіло від синців і ран?
Я був господарем – і ним зостався...”

Він не приніс квіток чи калача...
Отак звірину ваблять жертви кості.
Тих двох мій співвітчизник не стрічав.
Те діялось посеред Пентекосту*.

Ось-ось торкнеться кіс жаска рука!
З верхів"я
               каменем
                              упала Лінда.
Сконав її мучитель - від стрибка...
Втікачка ж приземлилась на коліна:
Гнучкі ліани втримали її,
За йоту від землі спинили тіло.

А я згасаю в житі на зорі...
Ліанами обвитись не зуміла.

„Стрибок вниз головою опануй –
І будеш жити вічно!” – глузд шепоче.

Втікала я від... себе. Упритул.
Тече
       небесна
                    кров
                            блаваток
                                         в очі…



*– острів, архіпелаг Нові Гебріди,
     за легендою, батьківщина стрибків ”нагхол”.