1 Відходять пізні яблуні - жінки, Котрі віночком викладали коси, Хліб запахущий у печі пекли, Схід сонця зустрічали на покосах, Будили з летаргії цілину - Співанками, що чули від бабусі. Я знала з їх плеяди не одну. Як жити будемо без них – боюся. Хто з мудрощами жбан простягне юним? Узвар забутий. "Спрайту" - ues! Там - газ. Марусі Чураївни полем думно Іде пузатий гайстер-Декаданс… 2 Пістряві коси... дреди..."я тащуся..." Оздоби в пупі, ніздрях, татуаж... Полтавоньки Наталі, Катрі, Люсі! Ви - щойно із Гвінеї-Папуа? Алеєю прямуєте з апломбом. За рідну мову вам слугує сленг. Хоч прямо напиши, хоч - з еківоком, Те все для вас, зозулечок, пусте… Мовчу. Є ж матері... Я плину мимо... Чужинка – серед птахів і лисиць… Наївній, у запасці, Катерині Й не снились ці сукенки до сідниць. Нуртує хіть... Перса жадають пальців, Цигарка - замість яблучка - в руці... Заіграшки таку зозульку звабить! Даруйте мій „старечий” остракізм. Дивлюся із верхів’я тополини: Боривітер злетіти спонукав. Читав мені "Причинну", „Катерину”. Котрій із вас любаско їх читав? Страхав Шевченко юнок москалями. Якби воскрес - то зопалу б помер: За пасій в юнок - негри і араби. З них неабиякий „стрижуть” хосен. …Всихають, плодоносячи, жінки, Котрі плекали до заміжжя цноту. Одну із них я бачу з висоти: Навколішки стоїть - простибі просить…
|