1.

Я вдихну пам’ять в цей будинок,
Зроблю добро сліпій каліці
Як мертве марення сніжинок
Як напис "Прощавай!" на стрічці

Вже повертаються лелеки
З журби крутого небосхилу
І мріють вдалині ацтеки -
Співають зонги й варять пиво

Імла залишиться на вечір
Прозрінню й видиву каміння
Сп’яніє маніяк. А втеча
Завісить місто лахмітинням

2.

Неначе бачити - любити,
Залишитись, не знати втечі
Дробити і каміння бити
Забрати все й убити вечір

Не знати, падати й лишати,
Тушити спомини будинків
І знову марно танцювати -
Їсти думок твоїх цеглинки

Зазнати болю, смерті, втоми,
Воскреснути ушістдесяте
Зробити з серця папілому
І знову вкотре - покохати

3.

Я теж сказати хочу "Хочу!"
І все забути - хоч до завтра
Малюнок балюстради й ночі
І хрестик - там, де буде автор

Зайти в минуле, залишитись
І збити ранком телеграму
Піти до Бога відкупитись
Украсти світу панораму

І доля, доля - аж до втоми
Щоб не забути післязавтра
Минуле кинути у комин
І прізвище - туди, де автор

4.
Війна

Малого люду безкрай сірий
Громи й палючі болі втоми
Томи надій, праці, віри
Погіддя й сонячні судоми

Лісів залізне завивання
Сніги й веселий сміх загалу
Нічного щастя сподівання
І підняте війни забрало

Сказання, різання, смеркання,
Паління, зранку намагання...

І знову блиски епіграм
Й хвилини спокою богам

5.

Класичний знак - це символ смерті
Малюнок старху надвечір’я
Як палець негра на конверті
Як зранку сонячне подвір’я

Блукати закутками втоми
Плювати стрічками туману
Підслухати судоми гомін
Ввести рецептори в оману

Потому - знову надвечір’я
Сумні посмішки мавок босих
Закинуте в траві подвір’я
І плач зірок сумноголосий