Свiтлана-Майя ЗалiзнякЦарівна ночі1 О, Мойро, від пітьми і самоти удвох боронь - Сплети на ніч сяйливе марево любові. Усмак три чаші випила із лицарських долонь Настоянок на м"яті, перці й полинові. Хай вітром новизни остуджуються вени, Хай тіло поринає в літеплі пінні мрії. Поплину я вільготно у океан зелений. Там відсвіжію за ніч – на острівці Надії. 2 Троянди розквітали у ставчиках черлених. Метелики снували палких забутих слів. Ліани обвивали горіхи, сосни, клени. В басейні з порцеляни дрімали феї снів... На острівці хиткому ще сон-трава буяла, Колібрі зависали довкіл „царівен ночі”*, А з берега реалій тихенько долинало: „Візьми мене з собою... Давно на острів хочу...” Пловець ти нікудишній. Куди ж – у хвилі снів? Колись окрилля мав – тепер гладенькі плечі. За катер кішку виміняв... Тепер із черепків Плота собі майструй. Їх досить – били глечик. 3 Каміння шурхотіло:”На острові – чужинець...” Ти орхідеї нищив і лодію топив... Я у траві чаїлася, де плакав юний місяць. Його портрет – на хвилях – клювали голуби... „Царівни ночі” сплять. Колібрі склали крила. Додому... - квилить розум. Рву на очах серпанок. Бреду через поріг... Фіранки – як вітрила. На таці – орхідеї. На віршах - кішка. Ранок. * - кактус, цвіте вночі.
|
2001 Полтава © Свiтлана Залiзняк |