| (ризиняниковий блюз) 
 Ну шо блін за на... Ні туди, ні сюди,
 Ця шльондра-зима у помадо-болоті,
 А треба ж про... вітритись. Сушить у роті,
 І ліки – п`ять крапель “простої води”.
 
 Аптеку тримає Горпина-кума,
 Живе недалеко – дванадцята хата.
 Зайду – проспіваю “Акунаматата!”,
 Хай краще “матата”, аніж Колима.
 
 То відступ ліричний. Вдягаю штани
 І гумові чоботи “Made in Європа”, -
 Позичив торік у районному SHOPі,
 Хоч колір – не дуже... (“рай для сарани”).
 
 Фуфайка від “Gucci” a-la “партизан”,
 У руки беру однострунну гітару –
 Нашкрябано цвяхом “Любитиму Лару...”
 Закреслено. “Мотря – найкращий “Нарзан”.
 
 Підперши дверцята дубовим кілком,
 Іду до аптеки і бренькаю тихо:
 “Зустрів чорнобриву я серцю на лихо,
 Яка обіцяла відразу кільком... ”
 
 Нарешті. По сходах. У двері – “Тук! Тук!”
 Облизую губи, немов від варення.
 Аж раптом -  “Паскуди! Вони вбили Кенні..!”,
 У сльози - кума, я – гітару із рук...
 
 Цих бабських істерик не люблю давно,
 І хто цей мужик? Не тутешній, то точно!
 Не буде тут ліків, немов хто наврочив.
 Халепна халепа, неначе в кіно.
 
 Піду я до кума. До кума-Панька,
 На двох ми швиденько придумаєм свято.
 На двох – не на трьох, треба геть небагато –
 П`ять крапель і вистачить півогірка.
 
 В болоті – по вуха, гітара – також,
 Наспівую вголос “Невизнаний геній...”
 Аж раптом “Потвори! Вони вбили Кенні..!” –
 Це воплі Панькові... І  думай, шо хош.
 
 Не буде тут свята. От довбаний мрець,
 Хоча про мерців і не можна погано.
 Вертаюсь додому - тверезий , не п`яний,
 Вже в роті не сушить. Хворобі – кінець.
 
 Вмикаю ТБ. О! Кругом Президент:
 “В країні – жалоба й салюти воєнні.
 Життя обірвалось товариша Кенні, -
 Пройшовся по міні і тільце – ущент...”
 
 Втрачаю дар мови. Гітара мовчить.
 Ну шо за мінори такі офігенні.
 Послухай! Безжально уб`ю тебе, Кенні,
 Нехай десь побачу, хоча би на мить...
 
 
 |