ДІАЛОГ ПІД ЯЛИНКОЮ
         Ю. Левітанський – С. Нікітін, переклад Ю. Чайки
- Що ж воно коїться в світі?
- Та, бачте, зима.
- Як то – зима?
- А отак. Подивіться, постежте,
Як я зрання калатаюсь, протоптую стежку
Там, де до ваших будівель під’ізду нема.
- Що ж буде далі?
- Та січень.
- Невже?
- Щоб я вмер!
Я ж недаремно абетку придбав старовинну.
Ох, і малюнки ж покреслила в ній хуртовина!
Їх я вже вивчив, до літер узявся тепер.
- Ну, а по січню?
- Та квітень прийде, як назло.
- Квітень по січню? Ви певні?
- Повірте на слово.
В лісі сьогодні сопілка так грала чудово!
Дивно лише, що музики при ній не було.
- Що ж нам сердешним, робити?
- Чого там, живіть.
Шийте спідниці з китайки, як грошей в вас досить.
- Тю! Та китайки ніхто вже сто років не носить!
- Вже як пошиє – де дінеться! – буде носить!
Буде носить, бо ж настане година така,
Що й завірюха ущухне, і крига розтане.
Ну, то давайте ж удвох у це свято різдвяне
Тут, на вечірці, наразі утнем гопака!
Ряжені хлопці й дівчата і сміх без кінця.
Місяць – бліда, зі свічею всередині, куля.
Ось Вам рука (та тримайте, рука ж бо – не дуля!)
І –  гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця…