Самогон… героїка… майдани…
Долею дарована печаль…
Чорна сталь солоного капкану.
Хресний профіль скіфського меча.

Грішна молитовність перед плоттю.
Нерви понад шкірою, жалі…
Перевислі п’яниці на плоті.
Мовчазні у зорях журавлі.

Це мій час…
Росте туман – як вовчик.
Хтось бере на себе часу гріх.
І шигають звироднілі ловчі
Вздовж неасфальтованих доріг.

Ідеали падають, а схоже,
Що на воду падає вода…

«Бомже! Бомже-е-е!» –
А звучить, як «Бо-оже!».
Сніг – немов сорочка на свята.

Радість спалахнула – і погасла.
Яблук дуже хочеться і сну.
На майданах політичні гасла,
До яких я гірко усміхнусь.

Я прощу усім за біль скловатний,
Що мене шляхетно шліфував.

Як помру –
То не кажіть слова ті,
Які я Вам
Серцем не казав.