| *ранкова Ханна* 
 Зранку у Ханни свої ритуали:
 Ледве займається небо світанком
 Ханна виходить зі спальні до зали
 Для виконання ранкового танку.
 Для написання ранкового хокку.
 Поки у джезві готується кава,
 Ханна залазить на стільчик високий
 Та поливає на шафі агави.
 Після – годує сніданком папужку,
 Ніжно лоскоче зеленую шийку.
 І наливає в залізную кружку
 Каву. І все навкруги до душі їй –
 І підвіконня у злущеній фарбі,
 І горобці на перилах балкону.
 Клекіт папужки і джунглі на шафі.
 Сонячні плями живі й невагомі
 Скрізь – на столі, на колінах, на стелі...
 Ханна розчісує тепле волосся.
 Потім складає папери в портфель і
 Йде і тихенько співає в дорозі.
 
 
 *Пісня про Ханну*
 
 Ханна тримає спину.
 Ханна плекає волю.
 Цілісну хиросиму
 Носить - її паролі,
 Явки, дахи, квартири...
 Голуби їй горішні
 Наворкотіли вирій,
 Насумували вірші,
 Та полетіли далі.
 Ханна тримає марку.
 Ханна любила раллі,
 Карти і шолом паркий.
 Нині – приймає факси.
 Знається на дешифровці,
 Курсах валют і акцій,
 А також таємних лоцій.
 Ханна приймає зранку
 Кальцій і вітаміни.
 Ханна не взявши планку,
 Дивно тримає спину.
 Ніби-то знає– осінь
 Тягне птахів у вирій.
 І Ханна безкрила досі
 З ними злетить, як мріє.
 
 Наче чекає на силу,
 Що здійме у небо зграї.
 І Ханна стане на крила
 І полетить до раю.
 
 
 *Колискова для Ханни*
 
 Даруй мені,
 дівчинка, що квітне лише восени.
 Весни веселі линуть одна за одною
 В темряву вічності. Де на бахчі кавуни
 Тихо лежать і ніяк не посягнуть вагою
 Міри придатності. Там, де солодкая кров
 В шкірі смугастій вагітна малесеньким літом.
 Носиться вітром порожня колиска, немов
 Все на землі сподіванне, важке і зігріте.
 Все колисає, все родить... І осінь твоя
 Ще так далеко, що навіть далеко-далеко...
 Дівчинка спи, біля замку твого короля
 Ходять кентаври, плекаючи його безпеку.
 Квітнути крилами можна лише восени,
 Перетинаючи небо без візи і мита...
 Дівчинко Ханна, пробач мені довгії сни,
 Що я наснила тобі в нескінчене це літо
 
 
 *Лічилочка для Ханни*
 
 Солона осінь. Дні гіркі.
 Хвилини ліпляться в роки.
 Сдаються карти. Все мина.
 І погляд погляду – стіна.
 
 І сум помітно по ході.
 Й зелені кола по воді.
 Червоне небо – захід, схід...
 Ховайся, діточко, як слід.
 
 Я порахую – раз, два, три...
 Марніє листя. П’ють мости
 Холодну воду. Дощ іде.
 Чотири, п’ять... Ти де? Ніде...
 
 |