Не хочу і не можу вже нічого…
О, сором! У поета «їдуть лижі».
Життя – слизьке, як прикордонний човен.
На задніх лапах море берег лиже.

Космічну ніч засіявши любов’ю,
В обіймах ранку проросту полином.
Люблю тебе, козаче…
Не «до болю» –
До кровотечі – горлом – у калини.

На дворі – холод.
Шапкою Тараса
Кидаю в сніг.
Зима – сестра, не більше
(Однак, й не менше). Ожеледь образи.
На серці – ситий голод.
Радість… Біль ще…

Я ледве вмру…
Нехай тобі насниться!
У Дикім полі Велес в’яже волос…
Дитя-буття, неначе за спідницю,
Ховається за Логос (чи за голос?).

«Cogito ergo sum»…
Тримай за руку
Вселенський сум!
Збігають небом титри…

Я хочу стати повновидим ґрунтом, –
А можу бути – тільки хресним вітром.
                                     25 грудня 2008 г.