Цей світ холодний, Господи, як Ти,
До Твого раю спалені мости,
І в роті присмак яблука і втрати.
Багаття згасло  – знов не вберегла…
І почуття схололи, як зола.
Любов – це вибір. З кого вибирати?

То все було, мов острів,  – ми і Бог:
Солодка млість, поділена на  трьох …
Байдужий холод… Що Йому до того?
Хоч за Ліліт давно вже загуло,
Господь мовчав, видзьобуючи зло,
Як соняшник із сонця золотого.

Порожнє тіло вило на вітрах,
Порожнє серце – ні любов, ні страх
Не потривожать почуттів довіку.
А сад буяв – родючий, як весна,
І яблуком, що виснила у снах,
Я поділилась з першим чоловіком.


Що потім? Потім пил і сум доріг,
І Батько на порозі, і поріг
Холодні…Наче яблуко – причина…
Чи я кохала? Вже не пригадать.
І чоловік, і тато – неначе тать –
Під серцем ворушилася дитина.

Ні вибору, ні слів. Та самота,
Що нам довіку душу огорта,
Сплелася пуповиною із раєм…
На видноколі ранок засинів…
Вже почалося… Хочу двох синів…
Найстаршого я кликатиму Каїн.