Ніч перебути – і стати покірною.
Ніжність спливає рікою підшкірною
В біле каміння долонь…
Моститься киця, а дівчинка молиться,
Паморозь біла і чорна околиця,
Димом тікає вогонь...

Лава старенька, і серце полатане,
Зорі серпневі мільйонокаратами,
Сяють, і падають, і
Знати напевно, що Він не каратиме,
Візьме гуртом – зі сльозами і втратами,
І поведе по вогні…

Плачеш-не плачеш – вогонь заціловує,
Злизує руки, і ноги, і брови, і
Губи – як сливи густі.
Хочеш-не хочеш, а тіло звивається,
Серпень цей – майя, і риба ця – майя це,
Власне, як все у житті.

Темне, як води, і мокре, як води ці
Небо над нею… І риба там водиться –
Срібним махнула хвостом…
Лусочки слів осипаються тишею…
Ми переписуєм, нас переписують –
Дівчинка з чорним котом.