Бо ніхто не летить. Бо порожня, як серце, хата. Бо не падають вже – і нема кого пере-вертати, Бо стоять я-вони, та у Бога – інакші плани, Бо летять – не сюди, а на південь аеро-плани, Наче зграя гусей – темна вервичка без початку, І, похукавши в руку, поставить життя печатку, І останній вердикт – стенограма зі смайлів-речень: «Іншим разом, мала. Як погода? P.S. – До речі, Я читав – потепління насуне, тримайся, мила». …І фігурки пінгвінів із дошки водою змило… …………………………………. Ніж чекання недремне – то краще під горло ніж: Срібнокульково в тім’я кап-капає кат- капіж… ………………………………… …І до шаху півкроку. Ще ближче, либонь, до мату. З головою накрила перина снігів зім’ята, І крижина метляє у вирві, і вир – як віра, (а на згадку про гусочку дробом дрібоче шкіра, Дрібно цокають зуби). Пінгвіни малі, як діти… Полетіти? Без них я не можу туди летіти… Бо до ніг притулились, бо гріють, бо вірять досі, Бо спливають над нами глобально – віки та осінь, Бо любов напливає, бо айсберг чека-чекає, Як гранати чека – ще півмиті – і капці раю, Ще півкроку – і горло, і світ, що водою повен, Захлинуться, захли… та біленький, як чайка, човен Випливає, випли… І Мазай молодий у ньому, Розгрібаючи тишу, веслує до мого дому: - Ой, ґаздине, приймайте. Як мокро у вашій хаті… І розп’яття обіймів зітнеться, і ми розп’яті, На порозі. Обнімеш. Піднімеш – над світ, над воду: - От, ґаздине, й приплив на човні Одіссей-заброда… ………………………………………… …і пінгвіни притихли, і небо – як чорні вишні, І у човнику рук нас гойдає, несе Всевишній…
|