^^^^^^^^^^^^^^
заходився Vітер
назбирати кVітів
та лише розVіяв
по землі суцVіття,
але ті суцVіття
не потрібні cVіту
(бо надворі - літо),
де усіх подіти?
^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^
Крізь очі відкриті –
Ранок корінням світла
вростає у мозок
(ще й досі поживну суміш)
^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^
Терновий вінець карбує
на шкірі звіти
Гріхів минулих...
- Я більше не буду...
- Будеш!
- Так, звісно, буду.
Я буду! Я буду... Буду?
А чим я буду й для чого я буду,
Отче?
^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^
Від мозку (до мозку?)
Пекуче коріння всюди.
Заклеїти б очі
чорним-пречорним скотчем.
А потім зірвати його...
просто так, з розмаху.
^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^
- Що далі? А далі -
Трава ну і квіти, може...
- Красиво... а можна, щоб вічно
хмарини – дахом (хотілося просто...)
Чому ж відвернувся, Боже?
^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^
зажурився Vітер, -
ні нема, де діти
геть в усьому сVіті
зірвані суцVіття.
не потрібні й кVітам
вже забуті діти,
лиш зима приVітно
обіця зустріти
^^^^^^^^^^^^^^^^