Вділіть мені крихту раю.
Як бачите, помираю,
Тому не ламайте мрію,
Яка у мені леліє.
Не ріжте відкриту рану.
Однаково не дістане
До серця підступне лезо,
Бо серце моє належить
Такій невідомій Долі,
А Доля давно на волі.
Я б дуже хотіла знати:
Вмирати – це,  як літати?
Чи, може, летіти – жити,
А впасти – життя згубити?
Чому в мене крил немає?
Натхненням  душа літає.
А може, це навіть краще,
Бо втратити – значно важче.
А  в світі таке буває,
Що те, чим живеш, зникає
Безслідно. Безповоротно.
Себе покладу на ноти,
Щоб можна хоча б зіграти,
Якщо не дадуть літати.
Щоб можна було розкласти,
Якщо не дозволять впасти.
Щоб можна було спалити,
Якщо не дозволять жити.