Мій малий руденький цуцик
Має ніс – чорненький ґудзик,
Має він тоненький хвіст,
Й до забав великий хист.

Зранку він кота вовтузить,
Мама кличе звіра – Тузик,
Татко пса гукає: «Боб!»
Каже: «Боб – хороший хлоп!»

Бабця дума цуцик – Буцик,
Каже: «Буцик - справний цуцик!»
Дід Рудьком його нарік,
Щоб малий скоріше звик.

- Тузик!
- Буцик!
- Боб!
- Рудько!
- Де ж моторний той крутько?

Кличуть цуцика, гукають,
В хаті і в садку шукають
Тато й мама, баба й дід,
Разом, весь мій славний рід.

Стрибнув цуцик на канапу,
В суперечці ставить крапку,
Не веде і вухом цуцик:
«Не Рудько я вам, не Буцик,
Я не Боб, на Тузик я,
Ґудзик – ось моє ім’я!
Так мене нарік Степан,
Вам онук, мені ж він пан!
Вам він син, малюк, хлоп’я,
Та його шаную я!»