Допитливим вогнем уяви
Висвітлюю твоє бажання
І п’яним сонячним промінням
Угору йду. До джерела.
Знайома стежка не врятує,
Бо сонце надто вже гаряче,
Я відчуваю, чую,  бачу,
Бо в тебе очі обпікають,
А руки зимні, як вода.
Така тонка, неначе лезо
Ти надто дивишся тверезо
Хоча і п’єш  червоне світло,
Неначе сонячне вино.
Хоч тіло рветься за тобою,
Та я ще нині з головою,
З твоєю зимною рукою
В твоїм кострищі  не згорю.
Бо цей жорстокий вітер часу
Вогонь у серці розпинає.
А день горить і не минає –
Твоїм морозом гріє світ.