Ігор ПавлюкПРОВІНЦІЯ (Продовження)Шлях зламавсь. Дають за рубль «сотку». Час бандитський... Ще недавно в нас В магазині тільки хліб і «водка». Даль – дрімуча шкура кабана. А тепер солоний скрип металу, Птиць безгніздих нетутешній крик, Що ніколи в ирій не літали... І поет – як завжди, без кори. Базарово. Торгаші й торгашки. І ромашки з лицями братви. На душі осінньо-грушоважко, А на тілі шрами від трави. Розп’ялись. Між Заходом і Сходом. Море степу... П’янка й безпросвіт. Наче депутати від народу – Так далеко істина та міт. Де була імперська пастка – Пустка. Там, де пустка – Сміття і дурман. І поля – немов циганська хустка. Скрізь базар. Романтики нема. Лиш тужінь – Велика, мов півострів. Ностальгія... нерви... самогон... І ножі – як юний Місяць, Гострі. Наче смерть, Солодкий напівсон. Все мінилось, пінилось, мінялось: Батьківщина, воля, мама, честь – На пістряві маски, штучне сало, Пінопласт чи секондхендну шерсть. Слово стало вітром підземельним. Спереду – глибока скіфська ніч. А я душу, мов зернину мельник, Мучу і шукаю у вині. Хай дає гірку і чесну пісню. Хай дає дзвінкий немодний бунт. Шлях зламався. Помирати пізно. Я виходжу На війни тропу.
|
2008 © Ігор Павлюк |