мені шкету  не дожити до сказу
шкода в кайданах  не воскресати
і в підштаниках  не стрибнути в варту
і в лихоманці   не стріляти в себе  
хоча варто під серфінг  бум-бум
і безперестанку морочити геос
з десяти кроків розкуйовдивши  кучері
з десяти кроків блиснувши  залупою
з десяти кроків загиготати  з себе
і  глісанути  чистячком  в особняк

е  ні на такі зелені не дожити до сказу
і не злякати  лиху   зозулю
не вирізати самородної сопілки
з плоті калини
і з жахом не загнати небо в осяяне світло
без запотілих  птахів не вирячити вуруплян
не розбурхати галіме безумство в чаті
і з волі волопаса закрити очі і втикати так
щоб поміж скель вундик прокинувся
і поміж водоспадів втухали і переверталися
під виск виснаженої страдиварі
і летіти у вулик і перетерпіли сточище

так не зав’язати  танок перед очима коханної
котра загрімила від весняної грози
ані  вона не перевертень це я забембаний
все не впаяю  їй захланні крила  в шкуру


після червоного снігу в чистий четвер
розучуюсь жмурком сахатися  її злету
і нащо вішати трубку коли телефонують вороги
нехай кличуть на готовий жлободром
хай запрошують на слізну вечерю

до них я ще вправлюсь
це швидше ніж гоцати на попутних
я  й справді  у вікні  про йди світ
я сам в собі  дурдом  достоєвського
а й справді роздолля ці випендрони  
без шльоциків  у бурсі  
їм відректися мене зась