Хрещатик хлюпає калюжами
І бруд ковтає переходами,
А поїзди блукають тромбами
Артеріальними проходами.

І символи серпомолотяться,
І циганчата – босоногими...
І сніг, у воду перетворений,
Всіх робить мокрими, убогими.

Вокзали голодом наповнені
І молодими бізнесменами.
Кричать вітрини "Стіморолами",
А ще  – "Поп-Корнами" хваленими.

Безрукий п’є горілку солодко,
І лиш міліція тризубиться,
А всі немов чекають потяга,
І всі гадають: а чи збудеться?

А з-під землі лунає музика
Класично нотами гітарними,
Футляр, мов рот червонозоряний,
Погрожує зубами гарними.

І вдячність падає купонами,
І чути голос над акордами:
"Подай, поете, музикантові,
Щоб не пішов по світу з торбами.

Подай, поете, бізнесменові,
Хоч він сміється і москалиться,
Подай, поете, депутатові,
Хоч він "молотить" і не кається.

Подай багатому і бідному,
Подай рабові й власть імущому,
Усім по серцю українському,
Усім по слову невмирущому".

І  хай ковтає і кусається
Підвал червоного минулого,
Допоки є кому подати ще,
Ми не вмремо. Ми вічно будемо...