Самотність
серед зотлілого,
збурілого лисття,
сірого навісного неба
та безсоромного вітру,
що в’ється,
пригортається,
а сам так і силкує
штовхнути у закрут.

А трохи далі – веселий гурт,
белькоче, гуркотить
мов зграя хмар,
що бенкетує
серед вільного небапростору.

І жодного промінчика
сподівань,
лише
спомин,
помин,
омин,
мин,
ин, нннннннн…

Надмір…

Надвечір
надмор’я
принадило своїм чаклуванням:
хвилі,
одна по одній,
спокусливо
кидали по-під ноги камінці –
    і трощили їх ущент.
Мерехтів оливяний
масний ряхт моря,
сходив пахощами
        глибин отвору
з мільярдмільярдного минулого.

Пахощі зривалися угору –
і злітали
у мільярдмільярдне прийдешнє.

Пружно відштовхнутися – і …

Ой не зловити рибалкам того,
     хто ширяє…

4 червня 1999 р.