| Ірина Гончарова***| повертаємося повертаємося  додому
 і бачимо –
 що нібито усе інше
 усе змінилося
 
 і не тому
 що за місяць
 геть уся  шкіра змінилася
 
 і не тому
 що хтось із сусідів помер
 а у когось народилася дитина
 або онука чи онук
 
 і не тому
 що замість флоксів
 на клумбі  вже квітнуть айстри
 
 і навіть не тому
 що раптом пофарбували
 вхідні двері
 у шоколадний колір
 замість гидотного
 “кака де дофін”
 
 і дзвінок працює
 і лампочка на кухні не гасне
 раптово
 
 усе це до речі такі дрібниці
 що і не варто було б їх згадувати
 
 щось змінилося у повітрі –
 якось не так дихається –
 легше і світліше
 
 і усі посміхаються до тебе
 
 …вранці прокидаєшся
 від набридлого стукотіння
 підборів по підлозі
 сусідки що зверху
 
 дивишся на знайому графіку тріщин
 та плями на стелі
 від колишнього потопу
 
 і гадаєш:
 усе те ж саме –
 і грошей немає на ремонт
 і собаку треба вигуляти
 і телефон дзеленькає без зупину
 
 піднімаюся з ліжка роздратована
 кого це у таку рань
 
 беру трубку
 і чую
 до болю знайомий голос
 той самий
 що увесь місяць
 чувся десь за рогом
 
 –   привіт із поверненням
 я тут недалеко
 кава є?
 
 –   немає
 взагалі ані кави
 ані чаю
 нічого і нікого нема
 –   не кажи
 є ти
 
 
 24 серпня 2002 р.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 | 
 2006 © Ірина Гончарова |