*     *     *

Так сталося, так склалося, так є:
Ковтає ніч наближення моє,
Наповнює неспокоєм слова,
На серце неба  дивиться сова,
Збирає в темені промені зірок,
Готує платку кожній із дірок,  
Встромляє голку голосу у сніп,
І нереально блимає, мов кліп
Екран сумного місяця. Під ним
Холодні хмари дихають, мов дим,
А руки осокорів із землі
Збирають крихти космосу малі.
Кладе удав іще одне кільце
І вже не видно вірності лице.
Завершується драми дивний акт,
На шальку терезів лягає факт.
Він схилить рівновагу до вогню
З химерами в п’янкому стилі “ню”.
І затремтить наближення моє
Бо вже нема того, що ніби є.

02.12.2003