укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44612, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.07.07
Роздрукувати твір

Василь Кузан

ШУРАВІ

ШУРАВІ
Прокотилося між гори: шураві...
За камінням заховався чоловік,
Хтось націлив у обличчя автомат,
І до горла підкотився грубий мат.

Повторилося луною: шураві,
Ми між горами, мов карти на столі,
Наші руки вже врослися у метал,
Наші скроні вже накрив дев’ятий вал.

Все завмерло. Але тиша скоро вмре.
Хтось останнього повітря набере,
І на жовтий перетоптаний пісок
Ступить грудою обпалених кісток.

Хтось між камінь потече, немов струмок,
Душу випустить, мов кулю, до зірок.
Закипить у жилах кров, немов сльоза,
І вінок сплете не квітка, а лоза.

Це – не люди, це – не діти, не жінки.
Вони в серце світу цілились віки,
Вони виросли зі зброєю в руках,
Їх на смерть веде знервований Аллах.

Це – не люди. Але й  ми – як ті вовки.
Нас ніхто не нагодує із руки.
Та загнали між червоні прапорці
Нас навіки та система й ті "отці".

В голові вже не думки, а балаган:
"На хрена" потрібен нам оцей Афган,
На якого грома в пекло нас вели,
Більш цінуючи не душі, а стволи.

На якого біса нам отой Кабул,
Коли маєш в магазині кілька куль,
Коли прапорщик продав усі "хебе",
А в Москві хтось гроші граблями гребе.

Коли ми отут виконуєм наказ,
Помиляючись завжди в останній раз.
А за нашою спиною торг іде,
Та із пекла ми не дінемось ніде...

Ця війна вросла навіки у серця,
Не зітреться, ніби зморшка із лиця.
Іще, певно, не один десяток літ
Буде снитися обстріляний політ.

Кожен крок: чи по піску, чи по траві,
Буде голосно кричати: "Шураві"!
Та які ж ми в пана Бога шураві –
Українці, ніби карти на столі.


2006
© Василь Кузан
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні