ласкаво просимо у присмерк глюкавого
та тремкого кіно про веселку
коли оголошується могутнє
кумкання цимбал то шампурять сироти
а з кришталевої голови неба
передові байкери вік волі не бачать
швидко стинають світ бо якийсь
відморозок таки розпрощався зі світом
бо хтось дуріє від дикого стогону
їхніх тачок проте не вулична канава
і не всіх вишибає скажений витріщатик
біля вокзалу скидається вирубон кайфу
і шаленіє істеричним реготом трамвай
після нього тільки вишак тому
дворняхи злизують з колій живу забаву
так колись яскрів палаючим килимом
розжарений захід пропотілих тіней сонця
густішає мертва вода і їдкі сутінки
висікають вогонь на веселому цвинтарі
туди ласі вірмейкери не пролізуть
тому здивовано змовкла долина гніву
чутно як муха пролетить окрім тих
мокрушників що запираються в круговороті
вмазаних барменів з мулькими очима
живої водиці яка вставила їм солідну чорну сльозу
а перед чарками на холодній війні
відтягується мертва хміль і від вагону дуру
воскресає кольорами золотого волосся
знетямлена ковила на цвинтарі
оце так відпад верещать в оркестрі
горобці і на паралельних тротуарах
не зводячи гострих дзьобів
та скляних очей не в’їджають одне в одного
а в їх серцях розривається
кам’яна кривонога жертовність
котячою мордочкою орудує розтатуйований
байкер темп чорного вальсу
нарешті вальтонувся вишибайло
від ритуалу погребіння витрубона
і вакуум здирає з себе шкірянку
і вираховує для себе омріяних раків
веслом забиває цвяхи в домовину
і чути бучу та вжикалку і вертушку
а над домовиною гуляє вертоліт
і лежить байкова сукня без рукавів
жива зграя неодноразово судимих бестіїв
тричі цьомкає лице покійника
останні проквашені вишні симпатичних
феміністок згадують бухенвальд
в татуюванні старого чорногуза
зображений бурситет на бродвеї
надивився за бугром всяких бумерангів
з глибокого яру веселий цвинтар
і присмоктуючись до холодних вуст стомленого бульбулятора
бульбофан шепоче йому
«мені не легко звикнути до веселого цвинтаря»
зараз прямо на вулиці свіжих могилок
цикнув братело на браузер бо вечір
викочує на високі явори ясні зорі
обмацює їх щоб бортонути на той світ
борзий скаут жбурнув свіжі свячені
на медовий спас яблука бомжу
замість той довірливо простягнув
йому долоні щоб отримати мідяки
одна бомжиця випускає в річку
наловлені за день мрії та віру
босяк і надія навіть на відстані двадцятої провини
тріщить електричним розрядом
з високих небес бориться бойфренд з старушенцією
проте лише полохає голубів
на веселому цвинтарі білі тіні грають у бадмінтон
заганяючи одне одного в свіжий бодун
і амбець всім анестезіям і кубічні ями
альфонса просто лажові
аж і воланчик не пригубить
стум першого вітру
після перших зірок в голові