Безпідставна надія — в неділю надибаю дров.
Вороття, як ворота, відчинені хто зна для кого.
Намолов сім мішків, покричав у порожнє відро,
а навіщо — не знаю, не втямлю — навіщо, їй Богу.
Оббиваю пороги.
         Горить моя хата.
                  І гріх
не такий вже смертельний, а з мене достатньо й такого.
Підсумовую сум і сумирно лікуюсь, бо зліг
від вертання додому та на перетоптане коло.
А надія — для тіла, для духу надії нема.
Надіваєш сорочку та сорок разів перехрестиш.
Безнедільне снування, немов мурашиний намаз,
у якому згубився отак передчасно нарешті.