Сергій НегодаРАНОК НА СВЯТУ ТРІЙЦЮ Сонце при сході яскраво-червоне. Краплини роси висять на кінчиках травинок. А тут за коморою лісника пізно цвіла горобина. А там, в яру, де іржуть коні, рясно цвіла малина. Циганське сонце в сто очей чатує на слимака. Кожна жилка тремтить у пропасниці Сірка. Зі сторони ріллі пахнуть квіти жовтої акації. Довкола грабів серед сироїжок в'ються комахи. Листя вербівчанки в супрязі скручується донизу. Після підошв гульвіс трава на узліссі зіпріла. Піднялися і трясуються білі квіточки зірочника. Високо знялось хмарне небо, на сході сто сот чортів фарбує сонце. Зліва на столі у будлі сіро біліють ромашки. Калина заплющила квіт, вирує цвітом шипшина. На столі суниці в знадіб’ї варяться у власному сонці. Удосвіта на холодному столі стоїть бісова гречка. Над столом витрішкувате листя клена починає плакати, і сивий сон страдника йде на очі Сірку. Сонце при сході ще яскравішає і ще гарячішає. Мур-ліс геть розпався, і віддаляється ніч. Квітки очиток підвернулись на спід. Ховає у хмару молодик круті роги. Щербата роса на батозі висить. Вітер плаксун дме на сльози верб. Внизу левади чути дятла – кулик залишає болото. Журавель танцює в раю, немов після смерті. Шпаки жартують на черешні і щедро співають. Грак сплів в один вузол пір’я в гнізді. Купаються у пилюці і цвірінькають малі горобці. Спритна ластівка вилетіла з комори і за вітром зникла серед небесних чертогів. До лиха ворона не за тим туманом шукає месника. Коло ставу весь у тирсі позіхає благодушний Сірко. Риба з ним не грається – зеленіє дзеркало у воді. Азартна жаба лягає на берег і ловить над водою мошок. Щука то дратує гусячий поплавок, то перестає клювати. Боязкі павучки швидко снують по поверхні води. Ой лишенько, брикаються й фуркають роєм комарі. Сонце при сході ще яскравіше нуртує. Одсиріло в покосах сіно – тліє прілий туман. – Гей, тато, глянь. Бобри туди й назад. Десь у чепігах, обживаються. Без відпочинку цілу ніч працювали. Сторчака сосна зашкарубла, насилу дзвенить, І попереком кремезний дуб стогне поволеньки. На чім тільки дуб не стоїть, і вже не цвіте, з нього падають гілки на старості літ на різні боки. По ньому бобри лазять від низу до верху. Червоні метелики вилетіли на білу шипшину. Заблищало ніжне молоко сріблястої хмари. Зелені ропухи вилазять на берег, і мошка стоїть стовпом. Ліс не гуде – буде ясна, тиха і тепла погода.
|
2008 © Сергій Негода |