Де, заламавши руки сині,
рятунку кличе ніч намарне,
колишуться п’яниці й тіні
біля кульгавої ліхтарні.

Блакитним квітом похилившись,
Ліхтарня, мов лілея, в’яне,
І світ недійсний, тільки миші
Ведуть шевців на місяць п’яних.

В корчмі із зорями й дзвінками,
Де лупії і сажотруси
Співають гімни над склянками
І славлять ніч і чар спокуси.

Крива ядуха пані смутку,
Схиляючись до касопорців
Обличчям зморщеним, мов губка,
Фальшиві карти в пальцях корчить.

Оперши лікті у задумі,
Нічного промислу любимці
Пливуть на плахтах диму й шуму
Під лопіт зір у скрипки скриньці.

В кублі химер, верзінь, наруги
Під хлип свічок – тремтливих птахів
Ворожать лупіям папуги,
І грузнуть в стіл слова, мов цвяхи.

Знічев’я плачуть горлорізи
І сповідаються горілці,
І, мов павук, у горло лізе
Забутий спів, подертий в кільця.

Знов сажотруси стягом гімну
Життя похвалу залопочуть.
Хто це у кухоль знагла гримнув
.....................................................?

Чарки, мов птахи, відлітають
Понад столами, попід стелю
Лопочуть крилами скляними,
Дзвінками грають понад синім
Кущем димів, що корчму стелять.

Зів’яла вже зоря остання,
І місяць теж зів’яти мусів,
Та в черепа розбитій мушлі
Шумить і плеще аж до рання
Хор лупіїв і сажотрусів.